Костянтин Гузенко

"Найбільше хочу, щоб ми вижили. Вижили як українці". Пам’яті фотографа та військового Костянтина Гузенка

Костянтин Гузенко ще дитиною взяв до рук "мильницю" й відтоді не розлучався з камерою. Ті перші кадри фактично визначили його подальший професійний шлях – згодом він прийшов у фотожурналістику та медіапроєкти, працював у команді видання "The Village Україна" фотографом та продюсером подкастів, а у 2020 році як волонтер долучився до команди проєкту Ukraïner.

У 2024 році Костянтин приєднався до 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського як пресофіцер. Планував перевестися на бойову посаду, але не встиг. Костянтин загинув 1 листопада 2025 року на Дніпропетровщині під час ракетного обстрілу…

Від першої "мильниці" до фотожурналістики

Костянтин Гузенко народився 27 січня 1997 року. Був родом із Києва, там минуло все його життя. Ще в дитинстві захопився фотографією – спочатку робив світлини на "цифру", а потім відкрив для себе привабливість плівки.

"Кості тоді було приблизно одинадцять років, він із татом поїхав у Татри кататися на лижах, і там спробував робити перші фото на звичайну цифрову "мильницю". Після цього фотоапарат він із рук більше не випускав", – розповідає мама Людмила Гузенко.

Костянтин завжди був у пошуку вдалого кадру. Фото з архіву друзів

Щоб удосконалюватися, Костянтин ходив на різні майстер-класи, багато читав профільної літератури, знайомився з досвідченими фотографами, які ділилися з ним своїми порадами.

"З першого дня знайомства у 2016 році в КПІ на фотокурсах я зрозуміла, що ти дуже сильно талановитий фотограф, і мені хотілось вчитись у тебе. Було лячно підійти, бо ти здавався дуже сильно кул, і я боялась, що ти навіть не глянеш на мене. Але ти підійшов першим.

Ми почали спілкуватись і ти відкрив для мене різних талановитих фотографів, якими надихався. Тоді я зрозуміла, що талановиті люди можуть бути прості, скромні й відкриті, яким був ти", – ділиться подруга Анастасія Пащенко.

Вона додає, що вони з Костянтином багато переписувалися про кіно та фото.

"Ми показували один одному фото, які робили для домашок, ділились думками. Якось навіть хотіли разом зробити фотопроєкт із них, але, по-моєму так і не зробили.

Костя взагалі дуже класно тоді фоткав, я аж заздрила. Але він ніколи це не робив високомірно, тому хотілось питати його думку й він ставав ніби трішки вчителем для мене", – розповідає подруга.

Домашнє завдання Костянтина, для якого він створював фотоальбом для вигаданого гурту. Фото Анастасії Пащенко

Якось Костянтин захотів зробити обкладинку для музичного фестивалю і попросив Анастасію побути для неї моделлю.

Світлина Костянтина Гузенка

Світлина, яку зробив Костянтин

Фото Анастасії Пащенко

Згодом Костянтин залюбки ділився порадами з тими, хто цікавився фото.

"Це моя людина дитинства, з якою пов'язано багато приємних спогадів. Він мені позичив мильницю, щоб я тренувався фотографувати. Він подарував свій перший зін зі своїми фото та декілька інших фотографій", – ділиться двоюрідний брат Артем Ремізовський.

Костянтин Гузенко з братами

Дитяча світлана братів

З архіву родини

Після школи Костянтин хотів професійно навчатися фото- та операторській справі, але, на жаль, закладів із такою спеціальністю тоді не було. Тож він вступив на факультет електроніки на кафедру акустичних та мультимедійних електронних систем Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського.

"Там був дуже цікавий викладач, відомий оператор Михайло Лебедєв. Він мав свою школу, то Костя в нього ще навчався. Це був курс, пов'язаний з відеозйомкою, кіно", – додає мама.

Паралельно з навчанням Костянтин займався фотожурналістикою. Працював інженером й оператором на телебаченні та в онлайн-медіа проєктах. У команді видання "The Village Україна" був фотографом та продюсером подкастів, зокрема "Простими словами" про психологію та "Станція 451" про книжки та письменників, які варті уваги.

Життя, закохане у дороги, людей та Україну

Костянтин дуже любив подорожувати, ходити в гори з друзями з наметами. Коли випадала нагода, їздив у велоподорожі на 200-300 кілометрів від Києва.

Костянтин під час подорожей Україною. Фото з архіву родини

"З Костею ми познайомились у 2020 році в маршрутці з Камʼянця-Подільського до Бакоти. Рандомне сусідство у пару зупинок проросло в міцну дружбу.

Він завжди був з фотоапаратом – завжди. Всі мандрівки, дні народження, звичне "йдем на каву" було в кадрі: цифровому, плівковому чи двосторонньому на біріал. Костик був мені другом, який скидав гарну пісню, смішний тікток й фото нових шльопанців на літо. У цьому простому співіснуванні було дуже багато любові, щирої простоти й легкості. Поруч з ним не треба було бути кимось іншим, бо він давав максимальне прийняття без натяку на незручність", – розповідає подруга Іванка Живачук.

Костянтин Гузенко та Іванка Живачук

Костянтин з Іванкою

З архіву друзів

У 2020 році Костянтин як волонтер долучився до команди проєкту Ukraïner. Продюсував перший подкаст "Завези мене", в якому радили місця, які варто відвідати.

"Мені дуже подобалися зйомки для видання Ukraїner. З їхніми експедиціями я полюбив регіони України через людей, які для мене стали уособленням цього місця. Завдяки поїздкам розширився мій простір, глобальне уявлення про Україну. Зустрів людей, які мають відчуття спільності, люблять своє місто, вирішують, як жити й що робити. Я встиг побувати на Полтавщині, Харківщині, Буковині та Галичині", – ділився Костянтин.

Костянтин під час експедицій з Іриною. Фото з архіву друзів

Особливо його цікавили теми спільнот у місті: Костянтин фотографував ансамбль "Древо" з села Крячківка на Полтавщині, зберігання та відновлення модерних будівель сільських шкіл, Мистецький арсенал, літературні резиденції у Харкові тощо.

Майже весь 2021 рік подруга та волонтерка Ukraїner Ірина Макарчук проїздила в експедиції разом із Костянтином.

Костянтин під час експедицій з Іриною. Фото з архіву друзів

"Є одне фото в мене, де Костік сидить в авто й читає книгу по дорозі між зйомками. На фоні захід сонця, зелені та жовті поля миготять, а він такий спокійний та зачитаний. Пам'ятаю, що тоді подумала "Який гарний момент, і Костік". Він був такий спокійний та радісний.

Тоді я була знімальною продюсеркою в Ukraїner, і та експедиція була досить непроста, але Костя кайфував від кожного моменту. Ми з колегами на одній з експедицій жартували, що щоб не сталося, як би ми не знімали історії, Костік був би все одно найстильнішим і красивішим. Костя завжди возив з собою воронку для фільтру, щоб якщо ми ночували б у дуже безлюдних місцях, завжди був доступ до смачної кави. Пізніше колеги розповідали, що він возив смачний чай", – розповідає вона.

Костянтин Гузенко

Костянтин любив влаштовувати чаювання

З архіву друзів

Подруга додає, що їй часом здавалося, що Костянтин знав про всі культурні події та місця у кожному місті, які відвідував.

"Їдемо у Франківськ – Костя вже розповідає куди можна сходити, до Львова – і він одразу каже, на яку виставку хотів би завітати. На його фото завжди цікаво було розглядати деталі, які він хотів показати. І в цьому всьому для мене і був Костя: в любові до деталей, до красивого, до смачного, у глибокій цікавості до культури та у спокої та небайдужості", – каже Ірина Макарчук.

Після початку повномасштабного вторгнення він фотографував роботу волонтерів і гуманітарних місій, разом з командою Ukraїner їздив фіксувати історії деокупованих міст та сіл, працював із проєктом "Архів війни".

"Коли ми їхали Чернігівщиною і спостерігали ці довбані зелені пакети російської армії (з-під сухпайків, – Ред.) на узбіччі, це було дуже неприємно. Постійно переслідувало відчуття, що вони щойно були на цих землях, проводили фільтрації, катування і всі інші жахливі речі, які відбуваються під час активних бойових дій та окупації.

Земля із зеленими російськими пакетами – це для мене був навіть яскравіший слід, аніж зруйнована центральна площа Охтирки чи залишки самохідних артилерійських установок. Сміття з символами російської армії мені сильно в'їлося у свідомість", – розповідав Костянтин.

З-поміж іншого, він робив фото для проєкту "Фермерство під час війни" про українських фермерів, які в умовах повномасштабного вторгнення дбають про свої господарства, зокрема після підриву Каховської ГЕС, для проєкту "Відновлення міст", під час поїздки команди Ukraїner на деокуповані території з вертепом.

Вертеп крізь об'єктив Костянтина. Фото з архіву друзіа

Водночас для "The Village Україна" Костянтин фотографував Київ під час аварійних відключень світла у 2022 році, робив фоторепортаж з деокупованого Лиману та знімав життя Харкова під час повномасштабного вторгнення.

Бригада ДСНС ремонтує обкрадену росіянами частину у щойно звільненому Лимані, жовтень 2022 року. Фото Костянтина Гузенка

Степи, війна і кадри, що залишились

У 2024 році Костянтин приєднався до війська – до 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. В інтерв'ю для Української асоціації професійних фотографів (UAPP) він ділився, що в той момент зірки зійшлися вчасно, адже у бригаді якраз з'явилася посада фотографа.

"Костя мав розвинену фізичну підготовку, але ніколи не думав брати зброю до рук. В інституті була військова кафедра, але вона його не цікавила. Однак коли Костя почав їздити по деокупованих територіях, на лінію фронту, я зрозуміла, що він піде служити. Не чекатиме повістки, а тим паче, не шукатиме можливості не піти. На медкомісії він приховав, що має проблеми з серцем, аби тільки потрапити до морпіхів", – розповідає мама.

Костянтин у війську. Фото з архіву родини

Костянтин служив на Миколаївщині, Херсонщині, потім – на Покровському напрямку. Був штаб-сержантом 35 ОБрМП, пресофіцером.

"Найкраща та найулюбленіша частина роботи зараз – це напрямляти на створення правильного контенту журналістів, які приїжджають документувати роботу військових. По-перше, це можливість поговорити з ними англійською мовою, по-друге, розуміння, що бригада може дати журналістам для роботи. Коли ці два світи зводжу разом і в результаті виходить якісний матеріал, – це приносить найбільше задоволення", – ділився Костянтин.

Крім того, він координував роботу відділення комунікації та займався організаційними питаннями, менеджментом соціальних мереж.

Війна у кадрі Костянтина. Фото Костянтина Гузенка

Костянтин також намагався робити світлини на пам'ять, просто для себе, наприклад, на деокупованій Харківщині чи на Херсонщині.

"Там я періодично брав машину у свого колеги й катався степами з новим об'єктивом – знімав пейзажі, пташок й отримував масу задоволення від самого процесу. Голова розвантажилась і багато кадрів залишились просто в пам'яті. Це не про службу, а про те, що я не бачу дім, не бачу родину, але перебуваю в красивих місцях, які все ще є рідними місцями, бо це – Україна", – казав він.

Пейзажі Донеччини. Фото Костянтина Гузенка

Костянтин також дуже любив тварин – і вони теж відчували ласку й тягнулися до нього.

Костянтин із тваринами. Фото з архіву родини

Костянтин планував перевестися на бойову посаду, але не встиг. Він загинув 1 листопада 2025 року на Дніпропетровщині під час ракетного обстрілу. Прощання відбулося 7 листопада 2025 року у Києві – спершу в Михайлівському соборі, потім на Майдані Незалежності.

Чин прощання з Костянтином. Фото з архіву друзів

15 листопада 2025 року Володимир Зеленський посмертно нагородив Костянтина орденом "За заслуги ІІІ ступеня" – за вагомий особистий внесок у розвиток телебачення, радіомовлення і зв'язку в Україні, високий професіоналізм і самовідданість, виявлені під час висвітлення подій повномасштабного вторгнення РФ на територію України, багаторічну сумлінну працю.

"Я, як і багато українців, зараз дуже переймаюся тим, щоб ми не збавили темп і не знецінили уже витрачені на цю війну зусилля. Найбільше хочу, щоб ми вижили. Вижили як українці", – казав Костянтин.

Світлини з виставки Костянтина. Фото Зоряни Стельмах

У січні 2026 року у книгарні "Сенс" на Хрещатику відбулася виставка Костянтина "Перехідний стан", у лютому її показали також у київському просторі Українського ПЕН. Це була серія фоторобіт, яку він відзняв за період повномасштабного вторгнення.

Текст створений у межах проєкту Recвієм – платформи пам'яті журналістів та журналісток, які загинули внаслідок повномасштабної війни росії проти України. Проєкт створений Премією імені Георгія Ґонґадзе та Українським ПЕН у партнерстві з Інститутом Масової Інформації та Національним фондом демократії (NED) та Sushko Foundation.

Назад до профілю журналіста