«Я тепер знаю, як пахне смерть»

Володимир Мукан — журналіст, філолог, PR-менеджер, якому ми присвятили сьомий портретний нарис нашої серії текстів про загиблих медійників. До лав Збройних Сил України Володимир потрапив не одразу, оскільки не мав достатньо кваліфікації, проте на першій відмові він не зупинився. За час служби змінив кілька ролей та посад, займаючись не лише військовою справою, а й журналістикою. 29 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання у Бахмуті Володимир загинув, отримавши смертельні поранення від осколкової міни.

***

Юнаком Володимир приїхав з Черкас до Києва, коли вступив на факультет філології до Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Студентом він був старанним, наполегливим і спраглим до знань. Вільний час любив проводити за книжками у бібліотеці, де і познайомився з майбутньою дружиною.

Анна була однокурсницею Володі. Вони мало спілкувались, проте їх звів випадок. Наляканий історіями приятелів про крадіжки грошей, хлопець вирішив надійно їх заховати. Найбільш вдалою йому здалась ідея покласти їх у взуття. Виявилось, за вхід у бібліотеку треба було заплатити, а роззуватись при всіх йому не хотілося. Володя побачив знайому дівчину, окликнув її, проте вона не чула. Довелось йому діставати гроші зі схованки, а потім шукати між полиць Анну, якій він цю історію розповість нескоро.

Протягом року молоді люди товаришували, а от одногрупники одразу бачили у них пару. Зрештою, вони виявились праві і Анна з Володимиром почали зустрічатись. Шість років тривали їхні стосунки до одруження, що були, за словами жінки, наповнені глибокими розмовами про життя, плани, минуле і майбутнє. Неодноразово вона, нервуючи, чекала його біля дверей аудиторії, поки він складав іспит. А він завжди вчив її заспокоюватись і не перейматись дарма.

***

Володимир виріс в інтелігентній сімʼї, батько — військовий, мама — вчителька української мови та літератури. Чоловіка з дитинства виховували у традиційних українських цінностях, він сам тяжів до культури, мови. Анна розповідає, що для неї, уродженки Києва, яка зростала в зросійщеному оточенні, національна свідомість та погляди хлопця спершу конфронтувала з її власними, а потім захопили. Жінка ділиться, що з моменту їхньої дружби, а згодом стосунків, вона пройшла “лагідну українізацію, за яку буде назавжди вдячна”.

“Я часто думаю про те, наскільки його погляди допомогли мені сформувати мої. Якщо люди, зазвичай, дякують Богу, то я відчуваю цю вдячність до Володі. Вінцем його життя стали наші діти, Андрій та Ярослав, яким він своїм прикладом показав, хто такий справжній українець та яку гордість треба мати за свою державу, і що ми є єдиним народом”, — розповідає дружина Володимира.Після одруження, Володимир з Анною якийсь час жили з батьками дівчини, проте, як тільки вони дізнались, що чекають на дитину, вирішили винаймати власне житло. Анна згадує цей нелегкий період життя, коли чоловік працював одночасно на кількох роботах, аби повністю фінансово забезпечувати молоду сімʼю. Жінка каже, що він ніколи нічого не робив “на половину”, в усьому викладався на всі сто і йшов до кінця.

Така тяжка щоденна праця привела його до редакторського крісла у виданні “Газета по-українськи” та “Країна”. Згодом Володимир почав приділяти увагу PR та шукав різні шляхи для втілення своїх креативних ідей. За кілька років до початку повномасштабного вторгнення відрив свою PR агенцію комунікацій “МВ”.

Я тепер знаю, як пахне смерть

За рік до початку повномасштабної війни сімʼя вʼїхала до омріяної квартири. У домівці спершу не було нічого свого, лише тимчасові шафи, старий Аннин диван, позичена кухня та привезені з дачі стіл зі стільцями. Таке скромне устаткування не псувало відчуття затишку власного “гнізда”, яким сімʼя насолоджувалась.

24 лютого 2022 року вони прокинулись від вибухів, взяли тривожні валізи та вирішили їхати до рідного міста Володимира, у Черкаси. До лав Збройних Сил України чоловік вирішив вступити одразу, як вивезе свою сімʼю у відносно безпечне місце, тож вже наступного дня він пішов до ТЦК. Чоловік не закінчував військової кафедри, тож йому запропонували цивільну підготовку, але дружина вже тоді знала, що на цьому чоловік не зупиниться. Через знайомих він зміг знайти начальника штабу, написав йому листа-резюме, де розповів про чоловіків свого роду, кожен з яких воював свого часу. Зрештою, його допустили до служби.

“Спершу він служив у теробороні, проте постійно їздив на стрільбища, готувався, — розповідає Анна. — І вже навесні він разом із побратимами поїхав на гарячу точку, прикривати тих, хто виходив із Попасної. Попри заборону, він нам дзвонив. Ми чули вибухи, боялись за його життя. Володя ж залишався спокійним. Памʼятаю, якось подзвонив мені і сказав: я тепер знаю, як пахне смерть. Це запах цигаркового диму та сечі”.

З Попасної відступали у складних умовах. 8 кілометрів побратими повзли під постійними обстрілами, проте командир вправно їх вивів. 28 квітня 2022 року підрозділ Володимира прибув у Часів Яр, звідки відходив за 10 днів. Мукан виходив одним з останніх — не хотів нікого лишати позаду.

“Як зараз памʼятаю, дзвонить мені о 4-й ранку і каже: ну що, відчиняй. А я взагалі не чекала, дуже зраділа, і водночас злякалась: він так схуд, таким змученим виглядав. Ми тоді кілька годин, поки всі спали, сиділи вдвох: то говорили, то просто мовчали. У Володі була контузія, він важко відновлювався. Я ніколи не бачила, щоб людина всім тілом трусилась”, — згадує ті дні Анна Мукан.За тиждень військовому подзвонив командир: запитав, чи готовий той воювати далі. Володимир погодився одразу. “А мені, памʼятаю, каже, що нізащо не пережив би це пекло вдруге”, — каже його дружина.

Під час піврічної реабілітації чоловік продовжував працювати. Тоді він став позаштатним пресофіцером свого батальйону. Мукан знову повернувся до витоків і, паралельно із вдосконаленням стрілецьких навиків, працював журналістом. Тоді ж Володимиру надали звання сержанта.

Для підняття бойового духу побратимів він запропонував створити календар своєї роти. Зі слів Анни, проєкт виявився успішним, розійшовся не лише черкаськими штабами, а й став прикладом для інших.

“Володя намагався зробити цивільних ближчими до справ військових, — пояснює Анна. — Він публікував багато історій про своїх побратимів, завів для цього канали у соцмережах. Йому було важливо показати глядачам, що мотивує військових, чому вони обирають службу, чому варто до них приєднуватись. Володіни ініціативи підтримувало командування, а в кінці серпня йому подзвонили з головного офісу Тероборони і запропонували стати керівником першого інформаційного експериментального загону в зоні бойових дій”.Свою справу Володимир Мукан продовжив у Харкові. Його нова невелика команда їздила на перші лінії оборони, а також брала інтервʼю у військових в тилу, знімала їхні будні. Володимир вважав своєю місією закарбувати досвіди військових, вбачаючи у них невіддільну частину історії сучасної України.

***

На деякий час чоловік повернувся у Черкаси, відвів старшого сина у перший клас, провів Різдво та Новий Рік у родинному колі, а на початку лютого повідомив, що згодом поїде на передову. Спершу вони з побратимами поїхали на Одещину, де проходили злагодження військ, а вже у березні 2023 року Володимир вирушив у Бахмут, де точились жорстокі бої.

Невдовзі Мукан став заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення. Мотивацію свого чоловіка Анна пояснює так:

“Ця посада передбачає дуже тісне спілкування з особовим складом. Володі це імпонувало, контакт з людьми для нього завжди був на першому місці, бо так він міг напряму допомагати побратимам. Він швидко заробив довіру, у всіх розпитував про життя, щиро цікавився проблемами, скаргами і завжди намагався допомогти”.Один із побратимів чоловіка, Костянтин Грінін, після смерті Володі розповів Анні, що її чоловік став братом для всіх. Костянтин жартував: “замполіт мені рідніший за дружину” і частка правди у цьому жарті була.

***

Анна завжди знала, що її чоловік був інакшим. Він повсякчас приносив щось своє в кожну роботу, яку виконував. Коли працював у компанії “Електрокарс”, то вигадав PR-кампанію, на яку відреагував Ілон Маск. Річ у тім, що на Чернігівщині є село Марс, і саме біля вʼїздного знаку Володимир вигадав поставити авто та викласти у тодішній Twitter світлину з підписом «Ілоне, ми перші відправили Теслу на Марс». Фото розлетілося мережею, а сам Ілон відзначив такий креатив, оскільки збирався відправити машину у космос.

Автомобілі були ще однією пристрастю Володимира. Починаючи з 2016 року, двічі на рік він разом з однодумцями, організовував найбільший технічний фестиваль України Old Car Land. Вперше він побував на цій події під час редакцій завдання, але згодом долучився до команди організаторів.

“От там він був у своїй стихії, дуже змінив фестиваль, почав запрошувати нових гостей, шукати більш рідкісні автомобілі. Нещодавно він знову проходив, але багато учасників писали, що дуже помітно, що більше нема Володі, не той масштаб, не той дух”.

Чоловік вів канал на Ютубі “5 передача — Володимир Мукан про авто”, де першим почав робити тест-драйви українською. На каналі працював із колегою, журналістом, а нині військовослужбовцем ДШВ, Ельдаром Сарахманом.

“Володя був надзвичайно світлим і талановитим в усьому чоловіком. Максимально енергійний і працездатний. За все, що брався, намагався зробити якнайкраще. Комунікабельний, харизматичний, професійний. З ним можна було обговорити будь-що: від автомобільних новинок до філософських та суспільно-політичних тем. Завжди в контексті, завжди переживав, завжди приділяв увагу всім і всьому, що любив”, — згадує Ельдар.

За словами колеги, Володимиру був під силу будь-який жанр — від замітки та новини до репортажу й інтерв’ю. “Писав добре, просто, зрозуміло, вичленовував найголовніше. Абсолютно сучасно, відповідно часу, в якому жив і працював”, — продовжує Ельдар Сарахман.

Володя, як вважає його колега, був представником середнього класу — великого соціального ланцюга, яка тримала на собі безліч професійних людей. Сам Володимир, за словами Ельдара, добре знав, як живе кожен суспільний клас. Тому просто заводив розмову незалежно від статусу — від високопосадовців до простих людей.

“Це талант, а не професійна навичка. Ти або це любиш і в тебе виходить, або воно тобі не потрібне. Володя любив. Як і його любили. Не терпів несправедливості, приниження когось чи чогось, що відповідало його системі цінностей”, — підкреслює Ельдар.Він до останнього не розумів, що помирає

Про останній день життя Володимира Мукана його дружина дізналась від побратима, який також невдовзі поліг у бою. Офіцер вирішив їздити на передову, аби бути там у найкритичніші моменти боїв, підтримувати бойовий дух серед підрозділу.

“Володя мав завжди холодний розум і керував людьми прямо на нульовій позиції. Він завжди ставив потреби інших над власними. Я не знаю, чи у день смерті Володя добровільно пішов з побратимами, чи це був наказ, але я точно знаю: він обрав би йти. Як мені пояснили, регулярні війська мали штурмувати позиції, на яких потім мав закріплятись Володимир зі своєю групою. Там на них і налетіли дрони з осколковими мінами”, — розповідає дружина Володимира.Чоловік тоді стояв на повен зріст, можливо, проводив інструктаж. Він не встиг ані сісти, ані пригнутись, коли поряд із ним прилетіла міна. Бойовий медик на стабілізаційному пункті до останнього боровся за життя військового, але Володимир втратив занадто багато крові.

“Він до останнього не вірив, що помирає, довго був при свідомості. Побратими розповідали, що Володя не вірив, що це — кінець. Помираючи, просив зберегти праву руку, бо він журналіст і буде писати…”, — каже Анна.Іноді Анна читає переписки. Пригадує, що Володя завжди писав, що його страшить лише невідоме і він мріє про час, коли знову житиме цивільним життям.

“Навіть на фронті він співчував іншим. Коли у його колишньої колеги загинув чоловік і вона залишилась сама із двома синами, він дуже переймався і казав, як же важко, що вони будуть без батька. А тепер так живемо ми з дітьми”, — згадує Анна.***

На полі бою Володимир Мукан до кінця залишався вірним цінностям. Сімʼя отримала відео останніх годин життя чоловіка, записаних на його налобну камеру. Там, як розповіла Анна, вони почули голос Володі: він був таким, як вона його памʼятала — спокійним, зібраним, врівноваженим. Чоловік як завжди, тримав все під контролем, віддавав чіткі накази, допомагав побратимам.

Дружина вважає, що Володимир все ж таки не був достатньо підготованим до прямих бойових зіткнень і дуже шкодує, що керівництво прийняло рішення направити його на поле бою. Проте, вона впевнена, що він цей вибір зробив би й сам.

Володимир Мукан завжди обирав дії.

Біографічна довідка

Володимир Мукан народився 11 червня 1987 року в місті Черкаси у сім’ї військовослужбовця та вчительки. Переміг у Всеукраїнському конкурсі, присвяченому Шевченківським дням, тож Володимира зарахували до ННІ філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка без вступних випробувань. У 2011 році отримав диплом магістра та здобув кваліфікацію філолога-дослідника, викладача вищого навчального закладу (української мови і літератури, німецької мови), наукового редактора. Одразу після цього вступив до аспірантури, написав і захистив кандидатську дисертацію, здобувотримав науковий ступінь кандидата філологічних наук у 27 років. Був активним учасником Мовного майдану 2012 року, протестуючи проти двох державних мов в Україні, Євромайдану 2013 року та Революції Гідності 2014 року. З 2007 року Володимир працював журналістом і редактором у різних ЗМІ – портал Znaj.ua, “Автопогляд”, газета “Мейнстрім”, журнал “Кампус”, “Газета по-українськи”, портал Gazeta.ua, журнал “Країна” та “Автопогляд” — його власний ресурс. Також, піарником компанії “Екокарз”, керівником PR-відділу мережі автосалонів “Електрокарз”; фахівцем зі зв'язків із громадськістю в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. До повномасштабної війни був піар-менеджером у міжнародній страховій компанії ПрАТ СК "ПЗУ Україна" та власником агенції комунікацій "МВ". Одним із перших в Україні створив автомобільний ютуб-канал українською мовою “5 передача. Володимир Мукан про авто”. Із 2016 року двічі на рік із однодумцями організовував найбільший технічний фестиваль України “Олд Кар Ленд”. Два роки встиг пропрацювати на посаді доцента Державного податкового університету, викладаючи журналістику. З 25 лютого 2022 року, Володимир Мукан переїхав із сім’єю з Києва в Черкаси і добровільно став на захист України. Вступив до ТРО, до 156 окремого батальйону 118 окремої бригади та воював проти окупантів у Луганській області в районі Попасної, згодом служив на Харківщині, в Придністров’ї та інших «гарячих» напрямках. 29 квітня 2023 року у Бахмуті Володимир загинув під час виконання бойового завдання. Похований на Алеї Героїв на Черкаському міському цвинтарі №4.

Вшанування пам’яті
Володимир Мукан удостоєний Ордена Богдана Хмельницького 3 ступеня (посмертно), був нагороджений Нагрудним знаком «За мужність і героїзм», почесною відзнакою «Захисник України — Герой Черкас» (посмертно), медаллю за жертовність і любов до України від ПЦУ. Також, Відділ зв’язків із громадськістю Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка названо ім’ям Володимира Мукана. Рішенням Черкаської міської ради вулицю, на якій розташований батальйон, в якому служив Володя, названо ім’ям Лейтенанта Мукана. В Черкаському краєзнавчому музеї зберігається бронежилет і РПС, в яких Володимир був на останньому бойовому завданні. У приміщенні головного офісу ПрАТ СК "ПЗУ Україна" в Києві, а також у Черкаській гімназії №31, де навчаються діти Володимира, встановлені меморіальні таблички.

Визначні матеріали Володимира Мукана

За допомогу у створенні тексту дякуємо Анні Мукан та Ельдару Сарахману

Авторка — Анастасія Моголюк

Назад до профілю журналіста