Тепло серед хаосу. Пам’яті журналіста та оператора П’єра Закжевськ

У його техніці завжди панує ідеальний лад; він здатен зірватись на завдання за 10 хвилин практично з будь-якої точки світу. «Я ірландець, в цьому моя сила», – сміється П’єр Закжевські, і цим сміхом заражає людей від Камбоджі до Києва.  

П'єр Закжевські, оператор Fox News, загинув 14 березня 2022 року під час артилерійського обстрілу російських військ у селі Горенка, що на Київщині, разом з українською журналісткою Олександрою Кувшиновою. Їх автомобіль потрапив під вогонь, коли вони разом працювали над репортажем. 

«Реквієм» розповідає історію П’єра – у спогадах людей, які любили його і працювали з ним. 

«Менш» 

Журналістка Йонат Фрилінг не пам’ятає точного моменту знайомства з П’єром Закжевські – здається, це відбувається в Ізраїлі, десь у 2005 чи 2006 році, у її перші дні роботи на Fox News. Усі запитують її: «Ти вже знайома з П’єром?» – і коли Йонат нарешті знайомиться з ним, розуміє, чому.  

П’єра неможливо не помітити: високий, з кучерявим волоссям і пишними вусами, але насамперед – із широкою усмішкою і якоюсь неймовірно світлою хвилею тепла, яке від нього виходить.

П’єр в юності. Архів Мішель, дружини Пʼєра

П’єр уже досвідчений оператор, а вона – зовсім молода продюсерка. П’єр навчає її всього, що знає сам, а знає він багато. Навіть згодом, уже працюючи серед повномасштабного вторгнення в Україні, маючи роки досвіду, Йонат усе одно вчитиметься в нього щодня. П’єр – талановитий, відданий своїй справі й закоханий у роботу. За п’ятнадцять років вони працюють разом, мабуть, п’ять або й більше разів у різних медійних проєктах.

***

10 вересня 2021 року – звичайний робочий день журналіста Fox News Трея Їнгста. А ще його день народження, який він проводить в гарячій точці. 

Коли П’єр дізнається про це, він наполягає, щоб вони з Треєм сіли разом пообідати після завдання. «Мусимо відсвяткувати», – каже він, і не приймає заперечень. Він хоче, щоб цей день для Трея був особливим.

Архів Мішель. П’єр з Треєм та їхньою колегою (Трей справа)

«Я не надавав цьому значення – звичайний день у полі, – але для нього важливо було відзначати важливе для інших людей, робити з буденності пам’ять. У нього я навчився завжди пересилати фото коханим людям і апдейтити їх – де я, що я, і чи я живий», – згадує Трей. 

Інший спогад  Трея – Афганістан. Там усі носять традиційний місцевий одяг, який шиють у кравців. П’єр розповідав, що колись теж замовляв собі такий костюм у Кабулі. Трей відмахнувся: «Не потрібно, це ж зайве». Але П’єр наполягав: «Ні, ти маєш це зробити. Це частина досвіду».

П’єр працював у всіх куточках земної кулі. Архів Мішель.

Трей з П’єром пішли до кравця разом. Він спостерігав, як Трею знімають мірки, як вибирають тканину. «Хай буде на згадку», – усміхався Закжевські.

«І тепер цей костюм для мене – не просто одяг, а пам’ять про людину, яка вміла створювати тепло навіть посеред хаосу.», – згадує Трей.

***

Журналісти постійно опиняються поруч із людьми в їхні найгірші моменти – під час терактів, катастроф, обстрілів. Зазвичай після цього усі просто рухаються далі. Але П’єр має рідкісну здатність не залишати своїх героїв. Він записує їхні контакти, телефонує, допомагає, якщо може: знаходить ліки, житло, їжу, або просто розповідає їхню історію іншим медіа. Він торкається людських доль усюди, куди приїжджає.

П’єр на завданні. Архів Мішель

У кожній країні команда працює з місцевими продюсерами, перекладачами, водіями – без них жоден сюжет неможливий. І П’єр завжди пам’ятає про це. В Афганістані він не раз допомагав людям, з якими колись працював: евакуйовував, шукав для них медичну допомогу. Навіть у відпустках завжди знаходив спосіб, кому можна допомогти.

П’єр має свою особливу систему роботи з технікою – як усі оператори, що нікому не дозволяють торкатися камери. У нього все розкладено по коробках, кабелі змотані у специфічний спосіб. Чіпати це означає зіпсувати лад.

У П’єра є особливий лад в його речах. Архів Мішель

Йонат ніколи не чує, щоб П’єр говорив про страх. Можливо, він його відчуває, але ніколи не показує. Він занурений у свої історії, завжди готується ретельно – робить дослідження, хоче розуміти, як показати подію найчесніше. Він не просто оператор – монтажер, продюсер, друг, дослідник одночасно. І має особливу здатність бачити добро навіть у найтемніших місцях.

Коли вони знімають війни, більшість журналістів насамперед звертаються до цифр – скільки впало ракет? Скільки загиблих?

П’єр в усьому бачить людей. Його погляд, щирий і теплий, викликає довіру від Кабулу до Києва.

Особливо любить дітей – уміє їх розсмішити, скорчивши кумедне обличчя. Їм подобається його кучеряве волосся й вуса.

Дітям завжди подобались П’єрове кучеряве волосся і вуса.

«В ідиші є слово «менш»», – каже Йонат. – Воно означає людину з добрим серцем. І П’єр саме такий. Був саме таким». 

Мішель і П’єр 

«Я закохалась в нього з першої миті. У нього був запах дороги, пилу й шкіри. Я зловила себе на тому, що нишком вдихала запах його мотоциклетної куртки – шкіряної зовні, з денімом і хутром усередині», – каже Мішель, дружина П’єра. І сміється. 

Мішель з П’єром в юності. Архів Мішель

Мішель знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком у 1993 році. Тоді вона співпрацює з благодійною організацією, а П’єр щойно повертається з Афганістану. 

Вони обоє оператори. У Мішель така ж камера, як у нього. П’єр розповідає про Афганістан, який стає його країною серця – місцем, де він почав свій шлях журналіста Fox News у 1987 році. Там він лишається і після виходу американців, щоб вивезти з країни понад тисячу чотириста людей.

«Він рятував життя, ризикуючи власним, – згадує Мішель. – І це було дуже в його стилі».

П’єр любить гори, лід і висоту. Піднімається на Еверест, але не сходить на вершину – повертається назад на пів дорозі, дізнавшись про чергову трагедію –  щоб допомогти тим, хто його потребував.

«Він не міг залишити людину на півдорозі, навіть якщо сам був за крок до своєї мрії», – пояснює Мішель. 

Вони разом знімають не лише війни – від Боснії до Іраку, від Лівану до України. П’єр знімає самі серця катастроф і революцій, але водночас – весілля, саміти, похорони. Він з тих, хто може розсмішити Далай-Ламу, запитавши, чи любить Лама пиво Ґіннес. 

«Я досі пам’ятаю, як Лама легенько штовхнув його ногою, – сміється Мішель. – Навіть Мати Тереза його обожнювала».

Сила П’єра – у людяності. Він легко міг підійти до солдата в Афганістані й сказати: «Слухай, я ірландець. Вип’ємо чаю?».

«Я ірландець. Вип’ємо чаю?» Архів Мішель.  

І це працювало. «Суперсила П’єра була в тому, що він умів розтопити лід будь-де.

Його мама, французька католичка, казала: «Він не святий». Але він – гуманіст, шукач правди, який ненавидить несправедливість», – згадує Мішель.  

Весілля Мішель і П’єра відбувається аж після десяти років з часу заручин. Вони мандрують світом на мотоциклах, бувають у горах безлічі країн, губляться серед вулканів і людей, що виживають після воєн.

Проте коли батько П’єра, поляк, благословляє їх перед смертю, він каже Мішель: «Одружися з ним. Подбай про мого сина». П’єр купує Мішель кельтську каблучку з орнаментом, яка гарно влізала під її моторукавиці. 

Весілля Мішель і П’єра. Архів Мішель

Вони обоє не вірять в організовану релігію – лише в людську душу й перевтілення. «Ми знали, що зустрічалися вже не раз і ще зустрінемося», – говорить Мішель. 

Вони беруть потрохи з кожної традиції, через які проходять їхні життя: буддизм, індуїзм, анімізм (від редакції – віра в те, що все в природі — люди, тварини, рослини, предмети, явища (річки, гори) — має душу або духа, тобто є одухотвореним) 

У них немає дітей – вони надто часто в гарячих точках. Але є хрещені діти, діти друзів і навіть чужі діти, яким вони оплачують навчання.

«П’єр не залишав людей без майбутнього, якщо міг допомогти – каже Мішель. – Це було його природою».

П’єр любив фуа-гра, паштетну печінку, яку робила мама Мішель – а ще борщ і равликів. Завжди наповнював холодильник її улюбленими продуктами, коли вона поверталась з відрядження. А вона робила так для нього.

Вони залишали одне одному записки на подушках, коли вирушали на роботу в чергову війну.

У подружжя завжди були напоготові  три «тривожні рюкзаки»: один у бюро, два вдома. Усе акуратно складене, кабелі змотані, камери відполіровані.

«П’єр міг виїхати на роботу за десять хвилин після дзвінка», – згадує Мішель. 

П’єр завжди готовий до будь-яких ситуацій. Архів Мішель

П’єр жив місією – давати голос тим, хто його не має. Він гнівався від несправедливості, читав всі новини, знав кожну цифру втрат, але бачив не статистику – людей за нею.

***

Коли він загинув, для Мішель це стало шоком. 

«Ми завжди знали, що такий дзвінок може статися. Але не готові, коли він приходить», – говорить дружина П’єра. 

П’єр в Україні. Архів Мішель

Українські військові знайшли його тіло під Ірпенем і відвезли у морг Києва. 

«Я їм безмежно вдячна. Без них я б ніколи не змогла повернути його додому», – вдячно говорить Мішель.  

Тепер Мішель продовжує його справу. Вона створює стипендії й нагороди в пам’ять про П’єра й Сашу Кувшинову, щоб навчати молодих журналістів документувати воєнні злочини, збирати докази, розповідати правду. 

«Це саме те, заради чого жив П’єр, – каже вона. – І те, заради чого живу я тепер».