Про дитинство:
Народилася в селі Кислиця Ізмаїльського району Одеської області. Жила з мамою Ольгою Бобровою і молодшим на два з половиною роки братом Олександр. Співати почала раніше, ніж чітко говорити — ще маленькою виступала перед сусідками на вулиці. Вихователька помітила її вокальні здібності на випускному й порадила займатися в музичній школі; родина возила дівчинку з села до Ізмаїла двічі на тиждень, а тоді й переїхала в місто. У музичній школі займала призові місця на конкурсах.
Шлях у медіа та кіно:
Після десятого класу вступила до музичного училища в Одесі, не закінчила. Заробляла, співаючи на набережній із однокурсником-баяністом. У Києві через земляка, композитора Ігоря Татаренка потрапила в студію звукозапису, співала бек-вокал і писала демо; сольний альбом, який пропонував записати продюсер Андрій Тимощик, не відбувся через її сценічну сором'язливість. Вступила на продюсування до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, склавши іспити самостійно.
У 2016–2017 роках працювала асистенткою і підбирала акторів на серіал «Лікар Ковальчук». Далі — кастинг-директорка серіалів «Одна родина. Весілля», «Окуповані», «Друзі», «Холод»; продюсерка документальних стрічок «Як я провів літні канікули» Антоніо Лукіча і «Подвійний іммельман» Віри Яковенко.
Громадська діяльність:
Після початку повномасштабного вторгнення разом із Мариною Кошкіною заснувала благодійний фонд «Мистецький Український Рух» — офіційно посаду ніхто не оформлював, але фактично була його директоркою. Фонд їздив у села Київської області та до внутрішньо переміщених осіб із культурною програмою; за два роки виконав близько 200–300 дитячих мрій — від музичних інструментів замість тих, що залишилися на окупованій території, до одягу. Однією з ініціатив стала постановка сцени з «Гаррі Поттера» із дітьми в Димері (селище Вишгородського району Київської області) з кастингом малих акторів, гримом, костюмами та справжнім оператором. На фонд працювала переважно вночі. Уже перебуваючи у війську, виношувала ідею застосунку для фонду, щоб залучити більше людей до втілення дитячих мрій.
Військова служба:
22 квітня 2024 року пішла служити добровільно, підписавши контракт на п'ять років, до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Прийшла на сержантську посаду фахівчині з комунікацій, за недовгий час доросла до офіцерки. Відповідала за медійне висвітлення бригади: організовувала зйомки, координувала візити знімальних груп і журналістів (зокрема продовжувала співпрацю з медійниками, які приїжджали знімати фронтові репортажі), особисто залучала українських акторів вітати бригаду з подіями, шукала ресурси та людей для комунікаційного напрямку. Мала намір розвинути зовнішню впізнаваність підрозділу — білборди й рекламу за прикладом «Азова» — і не встигла реалізувати ідею мобільного скелелазного стенду для промоції гірської бригади.
Обставини загибелі:
Загинула під час виконання бойового завдання наприкінці квітня 2026 року. 24 квітня мати підтвердила в соцмережах смерть дочки. Точне місце й обставини загибелі рідні та побратими публічно не деталізували.
Пам'ять:
30 квітня 2026 року в Києві відбулося прощання — прийшли рідні, побратими, актори, режисери, колеги з кіноіндустрії. На церемонії вручення національної кінопремії «Золота дзиґа» акторка Марина Кошкіна отримала нагороду за найкращу жіночу роль і присвятила її пам'яті Вікторії. Після кремації рідні провели окремий прощальний ритуал: переглядали фільми за її участю, слухали її музику, писали анонімні записки з тим, що не встигли сказати, і читали їх уголос. Частину праху, за бажанням Вікторії, розвіяли над Дніпром.
Посмертно Президент відзначив Вікторію орденом «За заслуги» III ступеня
