28 вересня 2022 року під час наступальної операції на Харківському напрямку загинув журналіст, пресофіцер, капітан Збройних сил України Юрій Лелявський.
Юрій навчався на філологічному факультеті ЛНУ імені Івана Франка. Обрав як фах журналістику. Працював у різних виданнях, зокрема газеті «Ратуша», «Аргумент-газеті», «Zahid.net». Професійне кредо Юрія звучало так: «Я не можу про щось писати, не побачивши цього на власні очі». Він висвітлював події Майдану, а від початку російської агресії — захоплення Криму та східних територій країни.
У 2014 році двічі потрапляв у полон — спершу у Слов’янську, вдруге — поблизу Перевальська. Тоді він разом зі священниками та волонтерами їхав з місією на Луганщину. Був туман, водій сплутав дорогу та виїхав на російський блокпост, на якому чергували «козаки» отамана Козіцина. З Юрія тяжко знущалися, били, катували електричним струмом.
Після того, як Юрію вдалося вибратися з полону, він пішов на службу в 10-у гірсько-штурмову бригаду, де обіймав посади начальника пресслужби та служби зв’язків з громадськістю. Відбув дві ротації на Сході, брав участь у бойових діях.
Коли бої трохи стишилися, Юрій демобілізувався і повернувся у журналістику. Однак у 2021 році знову пішов на службу та став пресофіцером 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Юрій відчував, що скоро війна розпочнеться з новою силою.
«Армія була його покликанням, він з дитинства хотів у армію», — каже батько Микола Лелявський.
Згодом Юрій брав участь у боях на Донеччині та Херсонщині. Загинув під час наступальної операції на Харківщині біля села Нижня Журавка. Противник використав болото та складну місцевість, щоб організувати засідку. В неї потрапила штурмова група, яку росіяни розстрілювали з різних видів озброєння, зокрема з танків та БТР-82. Далі дорога була замінована, рухатися вперед було неможливо.
Поки десантники стріляли з автоматів, Юрій у режимі нон-стоп фільмував бій. «Це направду вражало! Я йому крикнув, щоб він приліг, бо був дуже прицільний вогонь. А він, стоячи на одному коліні, тримав камеру і знімав», — пригадує Дмитро Гірин, який на той час був командиром третьої роти третьої батальйонної тактичної групи 80-ї бригади.
На жаль, під час обстрілу Юрій загинув. За кілька днів нашим підрозділам вдалося відбити ту посадку, зайти у село і забрати тіла загиблих. Усе, що назнімав Юрій, було втрачено, бо його камеру забрали росіяни.
Поховали Юрія 7 жовтня 2022 року на Марсовому полі на Личаківському цвинтарі у Львові. Він — кавалер орденів «За заслуги» III ступеня (2015) та «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно), нагороджений відзнакою «Почесний знак святого Юрія» (посмертно).
У воїна залишилися батько, сестра та племінник.
