21 вересня під мінометним обстрілом поблизу села Дружба на Донеччині загинув Дмитро Шиповський, кіно- і телеоператор та військовослужбовець, який долучився до Збройних сил після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
«Для нас звістка про загибель стала ударом. Ніхто не підозрював, що він на фронті. Бо він не був фронтовою людиною: абсолютний технар і творець, при цьому надзвичайний романтик», — каже Ольга Чайко, яка працювала з Дмитром на телеканалі ICTV.
Дмитро починав телеоператором у Харкові 90-х. Спочатку знімав дитячі програми — «Дітвора», «Вечірня казка» та «В гостях у Дрьоми», пізніше працював у телекомпанії «Приват TV: Харьков». Згодом переїхав у Київ, де впродовж років відповідав за прямі трансляції Українських тижнів моди й у підсумку відзняв великий архів колекцій українських дизайнерів. А також співпрацював із міжнародною телекомпанією Al Jazeera.
Друзі Дмитра кажуть, що він годинами міг розповідати про техніку й мистецтво, мріяв про власну студію. Ніхто не міг уявити його без камери. При цьому Дмитро завжди залишався за кадром. «Він не був публічною людиною. Знайти його фото дуже важко, навіть у друзів. "Дімка", — так його лагідно називали колеги з "Приват TV: Харків". "Дімка-с-рук" — тому що він завжди відповідав на вимоги режисера знімати зі штатива улюбленою фразою: "Я сниму с рук". І в нього це виходило, — згадує товариша Станіслав Чепурко. — У 2014-му він мені сказав: "Якщо вторгнуться і окупують, піду в партизани". Він пішов у ЗСУ у 2022-му. Змінив камеру на кулемет. Впевнений, що "поливав" із рук».
Кілька років перед повномасштабною війною Дмитро працював кінооператором та оператором-постановником. Фільми, до яких він доклався: «Одного разу в Україні» (2015), «Війна на нульовому кілометрі» (2017), «Антон і червона химера» (2019), «Евакуація» (2020), «Юкі» (2020). У березні 2022 року він вперше поклав камеру і взяв до рук зброю.
«Ти навчив мене знімати, розповідав про новини техніки, навчив цінувати історію — раритетні кіноприлади. Ти був тим, хто міг зненацька приїхати до нас увечері й поспілкуватися до опівночі за чашкою гарного напою, — пише його друг і однокласник Андрій Вітер. — Дякуємо тобі, що ти одним із перших став на захист нашої Батьківщини. Я завжди буду тебе пам’ятати усміхненим і дуже захопленим нашою улюбленою справою всього життя — кіномистецтвом».
Фото: Архіви друзів Шиповського
