20 травня стало відомо про загибель 56-річного харківського журналіста, фотографа, відеооператора та активіста Ігоря Гуденка. Він висвітлював бої з російськими загарбниками. 25 лютого журналіст виклав у мережу відео знищеної російської техніки, а вже наступного дня перестав виходити на зв’язок. Екоактивісти, парамедики та волонтери організували пошук Гуденка і за якийсь час виявили його тіло в районі Північної Салтівки у Харкові.
«Чудова людина з широкою, доброю душею, чесна, принципова, з тонким почуттям гумору. Безсмертний фотограф і відеооператор моїх музичних проєктів, наших спільних екологічних та соціальних заходів. Ігор завжди був там, де особливо важливо, особливо гаряче, і багато його фото та відео стали історичним скарбом України», — написала подруга загиблого журналіста Світлана Шкурат.
До 2016 року Ігор Гуденко працював позаштатним відеооператором видання «Главное». Його відеоматеріали використовували багато харківських та всеукраїнських видань і телеканалів. Свої зйомки журналіст публікував на YouTube-каналі, створюючи літопис важливих подій екологічного, громадського, політичного та культурного життя України та Харківщини. На момент повномасштабного вторгнення Росії Ігор Гуденко був членом Національної спілки журналістів України.
Гуденко брав активну участь у Зеленому русі в Харкові та відстоював збереження дерев у Центральному парку культури та відпочинку, які міська влада незаконно хотіла зрубати для комерційної забудови у 2010 році. Небайдужі харків’яни вийшли на протести для захисту того клаптику землі, на що влада відреагувала фізичною розправою. Після цього власними тілами дерева почали захищати альпіністи, яких символічно назвали «птахами». Вони цілодобово перебували нагорі, щоб порубники не могли зненацька спиляти дерева. Одним із таким альпіністів був також Ігор Гуденко.
«Але навіть там, на дереві, ризикуючи життям, Ігор не випускав із рук відеокамеру — він ретельно фіксував усе, що відбувалося, адже був упевнений, що коли-небудь порушники екологічного законодавства будуть покарані. Спокійний, зосереджений, він завжди прагнув справедливості, завжди опинявся на самому вістрі подій», — розповідає колега Ігоря, журналіст Олег Перегон.
Ігор Гуденко та Олег Перегон стали координаторами благодійної організації «Зелений Фронт». Разом вони також створили документальний фільм «Герой України Євген Котляр». За словами Олега, Гуденко завжди безкорисливо виконував складну та небезпечну роботу, мав неабиякий хист до фіксування подій та швидко навчався новому.
«Зйомки для цього фільму велися вдома в Ігоря. Він дуже швидко навчався монтажу, я такого ніколи не бачив раніше. Коли я розповідав, якого вигляду хотілося б досягти, Ігор наступного дня одразу ж показував те, що я хотів побачити. Це була дуже талановита людина, промисловий альпініст, танцюрист, оператор та журналіст», — зауважує Перегон.
Під час подій Революції Гідності 2014 року Ігор Гуденко зняв відео, на якому зафіксовано розстріл Небесної Сотні на вулиці Інститутській у центрі Києва. «Зі мною була маленька компактна камера, тому я встигав, на відміну від репортерів центральних каналів, щось зазняти. Мало хто розумів тоді, що там насправді відбувається. Коли я усвідомив, що стріляють уже бойовими кулями, то з’явилося відчуття небезпеки, однак страху чи паніки не було. Усі просто робили те, що вважали за потрібне», — розповідав журналіст про події Революції Гідності у документальному фільмі «Герой України Євген Котляр».
Олег Перегон обурений байдужістю людей, які одразу не повідомили про смерть Ігоря Гуденка.
«Він загинув, однак нікому не було до цього діла. Більше місяця тіло пролежало у морзі, хоча при ньому було посвідчення журналіста. Ніхто не повідомив про нього ані в Національну спілку журналістів, ані родичам Ігоря. Поліція займалася пошуками, а його навіть не внесли у зведення загиблих. Лише потім з’ясувалося, що Ігоря поховали в братській могилі. Це дуже страшно. Ми як журналісти не маємо допустити, щоб таке повторилося ще з кимось», — каже він.
