26 травня поблизу Оріхова на Запоріжжі загинув Роман Жук, у мирному житті — фотограф, відеограф та екоактивіст із Мукачева, у війську — розвідник артилерійського взводу 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Евакуюючи поранених, він потрапив під артилерійський обстріл росіян і сам отримав смертельне поранення.
«Рома відчував, що так буде, і я відчувала, що так буде, але ніхто з нас не хотів вірити в це, і ми навіть це не обговорювали, — розповідає Романова дружина Олена. — Рома не йшов туди ховатися. Він ішов туди зробити максимум того, що від нього залежало. І він був у самому пеклі».
У перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну Роман записався до війська добровольцем. «Мій чоловік був надзвичайно доброю людиною із великим серцем. Але коли побачив, як Росія вбиває ракетами жінок та дітей, не зміг залишитися вдома і просто спостерігати. Тоді він сказав мені, що війна триває з 2014-го, а це вже вісім років. І якщо ми зараз це не зупинимо, нашим дітям доведеться брати до рук зброю», — переказує Олена слова чоловіка.
До служби в Збройних силах Роман співпрацював із мукачівськими медіа, разом із дружиною виховував синів Серафима й Устима, розвивав екорух Chysto.de, який опікується Вільшанським водосховищем, та створив сімейний мікробренд Povna Banka. У крафтовій майстерні солодощів Лєна готувала варення із дикорослих карпатських ягід і трав’яні чаї, а Роман займався дизайном, фото та відео.
«Він — особливий в усіх сенсах цього слова. Таких надзвичайно добрих душею, совісних, інтелектуальних, щирих, неймовірних особистостей у світі просто одиниці, — розповідає про Романа його друг Тарас Фірко. — Гордість, душа, патріот своєї країни, доброволець війни з перших днів, герой для всіх, хто його знав. З останнього, що він мені написав: "Хочу щоб це питання з москалями закрито було раз і назавжди, щоб наші діти не брали зброю і не йшли воювати"».
Після загибелі Романа Лєна продовжує їхню спільну справу — не полишає майстерню й разом із однодумцями організовує екопікніки з прибирання узбережжя Вільшанського водосховища: «Рома завжди казав: "Не запам’ятовуйте імен, не прив’язуйтеся до людей. Запам’ятайте наш посил"».
Із передової Роман надсилав Олена через друзів живі квіти та фото і відео тюльпанів у повідомленнях. У пам’ять про чоловіка вона вирішила висадити «Алею тюльпанів» у Мукачеві, аби щовесни квіти розцвітали навпроти університету, де вони з Романом познайомилися: «Хочу, щоб ця «Алея тюльпанів» стала символом найніжнішого у світі кохання, вічного та незламного. І в той же час нагадувала кожному, як варто жити на цій Землі і який саме слід варто по собі залишати».
