2 квітня пішов із життя маріупольський офіцер-підводник, капітан 1 рангу, журналіст і письменник Євген Баль.
18 березня російські військові прийшли до будинку Баля. Там окупанти знайшли фото Євгена з українськими військовими. Це стало приводом для затримання. 78-річного чоловіка забрали «на підвал», де протягом трьох днів катували, а потім відпустили. Внаслідок численних побоїв Баль помер.
Донька Євгена Наталя розповідає, що батько постійно був у відрядженнях на підводному човні. Бойові виходи могли тривати від одного до трьох місяців.
У 1980-х роках Баль із родиною зупинився у Маріуполі, де очолив морську школу.
«Він їздив по країні, збирав хлопців, яких призвуть саме на флот. І чотири місяці вони проходили підготовку. Щоб наблизити підготовку до реального досвіду, батько збирав такий собі малий флот і приганяв до Маріуполя. Збирав катери, які могли піти на металобрухт, тральщик у нього був. Він переганяв їх без команди, лише з одним штурманом. Десь річками, десь морями», — розповідає донька Баля.
Друг і вихованець Євгена Ігор Казначеєв згадує:
«Завжди охайний, підтягнутий, суворий, але справедливий, інтелігентний та ерудований, був для курсантів прикладом і мотиватором. Можна сказати, що саме він простимулював моє рішення стати підводником і вступити до вищого військово-морського училища».
Наталя розповідає, що у батька був навіть власний патент із відпрацювання навичок боротьби за живучість судна. На території морської станції у Маріуполі був корабель, на якому відпрацьовували пожежі й торпедування, коли у трюм потрапляла вода.
А ще Баль писав вірші. Його батько був режисером-постановником, тож Євген був театральною і «пишучою» людиною. У журналістику пішов уже наприкінці своєї військової діяльності. За словами доньки, Балю цікаво було аналізувати та підіймати злободенні теми.
У 2014-му році, коли Росія розпочала війну проти країни, Євген надавав волонтерську допомогу ЗСУ та добробатам. Їздив по батальйонах, читав книжки і долучався до виховання молодих хлопців.
«У війну ми не встигли поговорити про те, як він ставився до Росії. Але вірш "Никогда мы не будем братьями" — відображення його ставлення», — зауважує донька Євгена Наталя.
Цього року Євген намагався записатися до лав територіальної оборони. З огляду на вік, йому відмовили. За словами Наталі, він був дуже засмучений і навіть пережив серцевий напад.
