30 квітня 2022 року на Луганщині загинув доброволець територіальної оборони, водій Євген Старинець. У цивільному житті він був свого часу менеджером філії «Суспільне. Черкаси».
Євген закінчив військовий ліцей імені Івана Богуна, за кваліфікацією був юристом. У 2012 році почав працювати в Черкаській обласній державній телерадіокомпанії заступником гендиректора з фінансів. З 2017 до 2019 року був першим менеджером філії «Суспільне Черкаси».
Друзі називають Євгена «душею компанії», згадують його веселу вдачу і самоіронію. «Душа невимовно щира, любляча, доброзичлива і відкрита до всього живого на цьому світі! Для когось іноді, можливо, надто запальна, але для мене ЗАВЖДИ справедлива, справжня і найкраща!», — пише про нього дружина Наталія Кулик.
Колеги пам’ятають, як він з усіма спілкувався на рівних: не як керівник, а як товариш. Завжди підтримував найсміливіші ідеї, заохочував до творчості, в роботі давав багато свободи та можливостей для пошуку, сам нерідко креативив, скажімо, вигадав перегони на саморобних тачках. Євген багато вчився і постійно відвідував тренінги. Він любив речі з історією, збирав усе пов’язане зі становленням телебачення (камери, плівки, прилади), планував зробити окрему виставку в краєзнавчому музеї.
«Завдяки його небайдужості й професіоналізму зараз ми працюємо далі й розвиваємо "Суспільне мовлення". Він був хорошим та авторитетним керівником, який завжди турбувався про всіх і згуртовував колектив. Був прямолінійним, добрим та веселим", — розповідає менеджерка «Суспільне. Черкаси» Віта Каюк.
Журналіст Назар Коцаба згадує Євгена як одного з небагатьох колег, які підтримали його на початку створення авторської програми: «Неформат може стати форматом, ти просто роби, що тобі по кайфу». Друзі кажуть, що у важких ситуаціях на нього завжди можна було покластися: він вислуховував, усміхався і допомагав.
Євген висаджував рослини, мав удома равлика й риб, годував пташок на своєму балконі, дорогою на роботу купував сосиски для бездомних тварин, рятував собак. «Малий, ти був людиною із неймовірно добрим серцем, любив усе живе… і тепер ця любов стала проростати з неймовірною силою!» — пише про нього дружина. На вихідних родина виїздила на дачу або в ліс, там Євген рибалив і збирав гриби. А ще чоловік любив учити доньку боксувати, адже сам був кандидатом у майстри спорту з дзюдо.
24 лютого Євген Старинець прийшов записуватися в територіальну оборону Черкас. Згодом у складі роти поїхав воювати на схід. Побратим Валентин Чернявський пригадує: «Він завжди підгодовував мене яблуками, цукерками, шоколадками. Таке враження, що у нього був якийсь підпільний склад… Накривали нас усім, чим тільки можна. І тут по рації чую голос Жені: "У нас двоє трьохсотих! Треба беха! Треба беха на евакуацію!"»
Євген Старинець загинув, рятуючи поранених товаришів під Попасною.
