4 травня під час бою у селі Довгеньке біля Ізюма загинув Олександр Махов, воєнний кореспондент і журналіст-міжнародник, військовослужбовець та ветеран АТО. «У населений пункт увірвалася колона російської бронетехніки. Сержант Махов із гранатомета знищив ворожу БМП разом із п’ятьма загарбниками. Російські війська були зупинені, але під час відходу відкрили вогонь із артилерії, і Сашко отримав осколкове поранення, несумісне з життям», — повідомили у Генштабі ЗСУ.
Ця війна завжди була для нього особистою справою. Олександр народився у Луганську, бачив окупацію сходу на власні очі, а виїхавши звідти, припинив спілкування з родиною через несумісність поглядів. Багато років він працював воєнкором — на телеканалах «Україна», «Україна 24» та «Дом», їздив у відрядження на схід країни. Крім того, записував авторський подкаст «Воєнкор» і навчав безпеці інших журналістів.
Уперше Олександр потрапив у військо в 2015-му, пішов добровольцем. Рік прослужив зенітником і кулеметником у 57-й окремій мотопіхотній бригаді. Воював під Горлівкою — у Зайцевому та Майорську. У перший день повномасштабного вторгнення Росії він повернувся на передову бійцем 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, мав позивний «Журналіст»: «Я ветеран і резервіст, і я йду на війну. Настав час визвольної війни! Буду битися і вбивати — скільки матиму сил. Служу українському народові!»
Олександр воював на харківському напрямку, був поранений, але залишився в строю. Регулярно розповідав у соцмережах про бої, у яких брала участь його бригада:
«Під Ізюмом мій впертий підрозділ ЗСУ відбив штурм російської армії. Росіяни штурмували після тривалої артпідготовки — танками, як мінімум 10 штук. Бехами з піхотою. Вертольотами. Селяни, прораби, кухарі гасять "другу армію світу". Я хочу, щоб ви пишалися нашою армією. Ми б’ємося за нашу країну. За наш дім. Вірте в ЗСУ».
Після загибелі Олександра Володимир Зеленський висловив співчуття його близьким та друзям: «Він завжди був із власною позицією. Патріотичною та щирою. І завжди без марнославства. І завжди був серед найсміливіших, серед перших. Завжди працював у найгарячіших точках. Старався привезти справжній матеріал. Сильний матеріал. […] Хай його син Владислав знає: Росія відповість за цю смерть. Ми обов’язково здобудемо для України перемогу. Впевнений, це було мрією Олександра. І ми її реалізуємо».
Згодом президент нагородив його орденом «За мужність» III ступеня посмертно. Також у Києві з’явилася вулиця Олександра Махова. «Ти захищав мене, тепер я захищаю пам’ять про тебе! — висловилася про це його наречена Анастасія Блищик. — Мені нарешті дозволили повісити таблички на твоїй вулиці в Києві. А ще, коли буду їхати швидкісним трамваєм, то почую, що наступна зупинка теж на твою честь. Про тебе завжди будуть пам’ятати. І я нагадуватиму стільки, скільки житиму. Бо ти Герой. Бо ти найкращий. Бо ти гідний».
За місяць до загибелі Олесандр записав із передової відео для Анастасії із пропозицією одружитися, а замість обручки мав кільце від гранати. Після смерті нареченого вона змінила журналістику на військо, щоб продовжити справу Олександра на харківському напрямку: «Я б не хотіла, щоб мене тут вбили, але всі, хто йде на війну, усвідомлюють ризики. Хочу вірити, що Сашко поруч зі мною, оберігає мене. Він мене не кине».
Фото: Сторінки Олександра Махова та Анастасії Блищик у соцмережах.
