11 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Никольський Суджанського району Курської області загинув журналіст, фотограф, оператор, документаліст, військовий репортер Руслан Ганущак.
Руслан закінчив радіо-монтажне училище, а, відслуживши в армії, вивчав радіофізику у Чернівецькому університеті. Самотужки опанував операторську справу, залюбки фільмував природу, цікавих людей та події.
У грудні 2013 року Руслан приїхав на Майдан. Він зняв і розгін та штурм Майдану 18 лютого 2014 року, і початок пожежі у Будинку профспілок. Також 20 лютого на Інститутській до його кадру потрапив момент, коли озброєні автоматами «беркутівці» відкрили вогонь по протестувальниках.
Саме Руслан зняв відео, на якому зафіксований момент убивства двох Героїв Небесної Сотні — Ігоря Дмитріва та Андрія Дигдаловича, а ще — евакуація поранених і вбитих Героїв до готелю «Україна».
Згодом, у 2014 році, Руслан долучився до батальйону «Азов» як доброволець. Став військовим журналістом у складі пресслужби підрозділу. Документував бойові дії в Іловайську, Широкиному, Гранітному, Бердянському, Мар'їнці, записував інтерв'ю з бійцями. На Сході зняв свої документальні фільми «Два дні в Іловайську» і «Брат за брата». Був одним із засновників медалі, яку вручали іноземним воїнам-захисникам України.
З початку повномасштабного вторгнення Руслан як військовий кореспондент і оператор висвітлював бойові дії на Чернігівщині та Київщині, був свідком ексгумації масових поховань після звільнення північних регіонів України. Однак відчував, що може зробити більше, тож приєднався до ЗСУ. Мав звання старшого сержанта підрозділу «CODE 9.2» 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
«На бойові операції я завжди йду у маминій вишиванці — то моя невидима броня», — не раз казав Руслан. Він був водієм HMMWV одного із підрозділів ударних дронів, брав участь у бойових діях на Курщині.
«Є закон. У нас є право вибору. Усе, що з нами відбувається, стається з нашої згоди. Ми самі вибираємо: чорне чи біле, жити у світлі чи страждати. Я вчуся вибирати світло», — згадує слова Руслана його сестра Ірина Ганущак-Форостян.
Руслан цінував історичну спадщину, для Інституту археології НАНУ відзняв унікальну колекцію трипільської кераміки, допоміг віддрукувати копії, привезти їх до Нью-Йорку для міжнародної виставки.
11 січня 2025 року Руслан загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Никольський Суджанського району Курської області.
Чин прощання проходив спершу на Майдані у Києві, а потім на Майдані в Івано-Франківську. Поховали Героя на Алеї слави Івано-Франківського кладовища. На честь Руслана проводять заходи пам’яті та виставки, будуть меморіальні таблички на школі № 13 в Івано-Франківську, де він навчався, а також у рідному селі батьків, на Скелях Довбуша, де проходили тренування, заходи.
Також близькі започаткували Фундацію документалістики Руслана Ганущака. Премію в його честь вручатимуть щороку 14 квітня, у день його народження, мужнім військовим документалістам-операторам, кореспондентам і фотографам.
