29 квітня 2022 у боях на Харківщині загинув журналіст та лейтенант Збройних сил України Максим Мединський. Йому було 33 роки.
Максим — випускник Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Зі студентських років працював у друкованих та онлайн-медіа.
Був прессекретарем Центру досліджень енергетики. Залишив цю роботу в серпні 2014-го, аби піти на фронт.
«Мені ніколи не було страшно втратити своє життя, лише боявся втратити його якось по-дурному. Тому не стояло питання: йти на війну чи ні. У моїй країні війна, отже я маю її захищати», — казав Максим.
У ЗСУ воював у складі 79-ї окремої аеромобільної бригади, де став заступником командира мінометної батареї 1-го батальйону з виховної роботи. Їхня батарея стояла в Пісках і Водяному, вела бої під Павлополем і Старогнатівкою, неодноразово брала участь у рейдових діях.
У лютому 2022 року Максим Мединський знову пішов на фронт. Він пояснював, що не хоче, щоб його донька жила в окупації. А ще — дуже любив Україну. За словами батька, він вірив у чудове майбутнє держави, не хотів їхати за кордон.
«Не нарікав на владу, а робив все можливе, щоб змінювати Батьківщину на краще заради своїх близьких, себе, всіх нас. Напевне саме тому не вагаючись став на її захист», — каже батько Максима, Сергій Мединський.
Сергій згадує, що у восьмому класі Максим перейшов на українську мову у повсякденному спілкуванні та в школі.
«Це при тому, що він народився та ріс у місті Болград Одеської області, основне населення якого складають болгари. І у нас в родині, і у всьому місті всі розмовляли російською. Всі школи також були російськомовні. Але він почав постійно спілкуватися українською, і вчителі це прийняли, хоча спочатку був деякий спротив».
Максим був упевнений у своїх силах та мав звичку розраховувати саме на себе, не чекаючи допомоги.
«Він сам собі ставив завдання та виконував їх. Так було зі вступом до університету, пошуком роботи та свого місця у житті, — каже батько Максима Сергій. — Коли Максим закінчив університет, я сумував, що ми з мамою не можемо дати йому якійсь серйозний початковий капітал, забезпечити житлом. Він сказав, щоб я не сумував, бо він сам зможе всього досягнути та забезпечити себе та родину. І в принципі він втілив ці слова у життя».
Максим любив життя, жив активно і намагався брати максимум від нього.
«Макс був особливою людиною і не тільки для мене. Він був не по роках мудрим, мав чітку позицію у всьому та відповіді на всі питання. В нього була шалена самовіддача до своїх людей. Донька – це сенс його життя. Він був нашим Героєм і залишиться назавжди!», — розповідає дружина Максима Тетяна.
У Максима залишилися батьки, сестра, дружина та донька Аліса.
